Якщо запалення в тонкому кишечнику, використовують термін «ентерит», а якщо в товстому відділі — «коліт».
Важливо розуміти, що ентероколіт — це не самостійне захворювання з однією конкретною причиною. Це стан, який може виникати з багатьох причин: від отруєння, реакції на підбирання на вулиці до інфекцій, паразитів, харчової непереносимості або хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту.
Під час запалення кишечник гірше виконує свої функції: порушується травлення та всмоктування поживних речовин і води, прискорюється просування вмісту по кишечнику. У результаті з’являються діарея, абдомінальний біль, бурчання, слиз або домішки крові у калі, а при більш активному запальному процесі можливі блювота, втрата ваги та дегідратація.
Причини
Причин ентероколіту у тварин багато, і іноді встановити одну конкретну причину відразу неможливо.
Причиною можуть бути вірусні та бактеріальні інфекції, паразитарні інвазії. Особливо важливо враховувати інфекційні захворювання у цуценят і кошенят, тварин з не закінченою схемою вакцинацій.
Окрему групу причин становить реакція харчової гіперчутливості, або харчова непереносимість та реакції на певні компоненти раціону (білок). Вони можуть проявлятися не тільки гострим епізодом діареї, а й тривалими або періодично повторюваними кишковими розладами.
Ще можливі причини — стороннє тіло в ШКТ, токсичний вплив або отруєння. Крім того, кишкові симптоми можуть бути частиною інших патологій: захворювань підшлункової залози, печінки, нирок та інших внутрішніх органів.
Симптоми
Найхарактерніший симптом ентероколіту — діарея, зміна консистенції калу з кашеподібної до водянистого стулу. При ураженні товстого кишечника часто спостерігаються часті позиви до дефекації (тенезми), невеликі порції калу, слиз і домішки крові.
Інші часті симптоми — зниження активності, анорексія (відмова від їжі або зниження апетиту), втрата ваги, бурчання в животі, спазми та біль в животі, зневоднення.
При гострому ентероколіті симптоми виникають раптово — і при неускладненому перебігу можуть пройти за кілька днів. Хронічний перебіг характеризується тривалими або повторюваними епізодами діареї, зміною апетиту та поступовою втратою ваги. Як правило симптоми можуть проявлятись хвилеподібно та більше ніж 4-6 тижнів.
Коли це небезпечно
Не кожна діарея є екстреною ситуацією. Якщо тварина залишається активною, п’є воду, має апетит і не має інших тривожних симптомів, іноді стан дійсно минає за умови підтримуючої симптоматичної терапії.
Особливо небезпечним є зневоднення. Воно розвивається через втрату великої кількості рідини під час блювоти та діареї. Ризик вищий у цуценят, кошенят, тварин невеликого розміру.
Звернутися до клініки необхідно у разі багаторазового блювання, вираженої слабкості або млявості, відмови від їжі та води, вираженого болю в животі. Окрема тривожна ознака — чорний, дьогтеподібний кал (мелена). Він може свідчити про гострий запальний процес в тонкому відділі кишківника та про наявність перевареної крові в шлунково-кишковому тракті, і потребує негайної подальшої оцінки критичності.
Діагностика
Діагностика починається з огляду та детального збору анамнезу. Лікар на прийомі з’ясовує, коли з’явилися симптоми, як змінився кал, чи була блювота, що тварина їла останніми днями (зміна раціону), чи могла вона підібрати щось на вулиці, чи отримує ліки та чи проводились профілактичні обробки.
Аналізи крові допомагають оцінити загальний стан організму та виявити наслідки захворювання: зневоднення, запалення, порушення рівня електролітів, зміни рівня білків та роботу внутрішніх органів.
Дослідження калу необхідне для виявлення паразитів та інших інфекційних причин. Залежно від ситуації можуть використовуватися мікроскопічні методи або ПЛР-дослідження.
УЗД черевної порожнини дозволяє оцінити стан шлунково-кишкового тракту, його шаруватість, вміст, виключити сторонні предмети, оцінити лімфатичні вузли та інші органи черевної порожнини.
Якщо симптоми зберігаються, повторюються або підозрюється хронічне захворювання кишечника, можуть знадобитися ендоскопія та біопсія з подальшим відбором матеріалу для гістологічного дослідження.
Лікування та дієта
Лікування ентероколіту залежить насамперед від причини.
Перший принцип лікування — відновити нормальний рівень рідини та електролітів. При легкому зневодненні іноді достатньо підтримувати споживання поживних речовин та рідини, в більш важких випадках може знадобитися інфузійна терапія.
Другий важливий компонент — дієтотерапія. Кишечнику під час відновлення потрібна їжа, яку легко перетравлювати й засвоювати. Залежно від ситуації лікар може рекомендувати легкозасвоюваний раціон, лікувальну дієту з збільшеним вмістом клітковини, корм з гідролізованим білком або з новим джерелом білка, тобто проведення елімінаційної дієти, при підозрі на реакцію харчової гіперчутливості.
Годувати краще часто, але невеликими порціями, поступово збільшуючи об’єм. Раціон не слід різко змінювати одразу після поліпшення стану. Повернення до звичного харчування здійснюють поступово.
При ураженні товстого кишечника деяким тваринам допомагає збільшення кількості клітковини в раціону (зміна корму або додавання клітковини безпосередньо до їжі).
Медикаментозне лікування підбирається залежно від причини, але зазвичай включає в себе препарати, які формують кал, симптоматичну терапію, а також це може бути терапія паразитарної або інфекційної причини, протизапальне лікування, підтримка мікробіома та інші препарати. Самостійно давати тварині антибіотики не слід.
Скільки триває відновлення і чого очікувати
Тривалість відновлення безпосередньо залежить від причини ентероколіту.
При легкому розладі покращення помітні часто протягом 2-5 днів при підтримуючій терапії та короткочасній корекції харчування.
Якщо причиною є харчова непереносимість, запальне захворювання кишечника або інші причини, лікування може тривати тижні й іноді вимагає тривалого контролю раціону та терапії.
Головне — орієнтуватися не тільки на консистенцію випорожнень, а й на загальний стан тварини: апетит, активність, споживання води, наявність блювоти, біль та контроль ваги.
Якщо симптоми повторюються, не минають або поступово посилюються, не варто безперервно змінювати корм і самостійно давати препарати. У такій ситуації завдання лікаря — встановити причину кишкового розладу, оскільки лікування симптому без усунення причини часто призводить лише до тимчасового поліпшення.
Основною профілактикою є уникнення підгодовування їжею зі столу, підбирання їжі на вулиці та стабільний раціон. У разі натурального раціону — раціон має бути складений лікарем-дієтологом-нутриціологом.
При годуванні промисловими кормами — корми не повинні бути з економ-категорії. Не слід занадто часто змінювати корм у разі відмови від нього або при найменших проявах розладу з боку шлунково-кишкового тракту.
Також важливу роль відіграє дотримання щорічних вакцинацій та проведення регулярних профілактичних обробок від паразитів.
